Убий її і візьми її гроші, з тим щоб з їх поміччю присвятити потім себе на служіння всьому людству і спільній справі: як ти думаєш, не очиститься чи одне крихітне преступленьіце тисячами добрих справ? За одне життя – тисячі життів, врятованих від гниття і розкладання. Одна смерть і сто життів замість – адже тут арифметика!
Незважаючи на всю болісну внутрішню боротьбу свою, він ніколи, ні на одну мить не міг повірити в можливість втілення своїх задумів, у весь цей час.
Всяк про себе сам промишляє і всіх веселіше той і живе, хто всіх краще себе зуміє надути!
Один який-небудь стакан пива, шматок сухаря – і ось, в одну мить, міцніє розум, ясніє думка, твердіють наміри!
А! не та форма, не так естетично гарна форма! Ну я рішуче не розумію: чому лупити в людей бомбами, правильною облогою, більш поважна форма?
Соня була малий зріст, років вісімнадцяти, худенька, але досить гарненька блондинка, з чудовими блакитними очима.
Ей, життям не гребують! Багато її попереду ще буде.
На яку бруд здатне, однак, моє серце!
Від природи була вона характеру сміхотливого, веселого і миролюбного, але від безперервних нещасть і невдач вона до того люто стала бажати і вимагати, щоб всі жили в мирі та радості і не сміли жити інакше, що найлегший дисонанс в життя, сама найменша невдача стали приводити її негайно ж мало не в несамовитість і вона в одну мить, після найяскравіших надій і фантазій, починала клясти долю, рвати і метати все, що ні потрапляло під руку, і битися головою об стіну.
Але тут вже починається нова історія, історія поступового оновлення людини, історія поступового переродження його, поступового переходу з одного світу в інший, знайомства з новою, досі абсолютно невідомо дійсністю. Це могло б скласти тему нового оповідання, – але теперішній розповідь наш закінчено.
– Любіть ви вуличне спів? – звернувся вдргу Раскольников до одного, вже немолодому, перехожому, що стояв поруч з ним у шарманки і мав вигляд фланера. Той дико подивився і здивувався. – Я люблю, – продовжував Раскольников, але з таким виглядом, ніби вовсем не про вуличному співі говорив, – я люблю, Ккак співають під шарманку в холодний, темний і сирий осінній вечір, неодмінно в сирий, коли у всіх перехожих блідо-зелені і хворі особи; або, ще краще, коли сніг мокрий падає, зовсім прямо, без вітрі, знаєте? а крізь нього ліхтарі з газом блищать …
