Давненько не брав я в руки шашок!
Воно, звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати?
Ні, це неможливо вигнати: він говорить, що в дитинстві його мамка забила, і з тих пір від нього віддає трохи водкою.
Я тебе женю так, що і не почуєш.
Їй-богу, і почестей ніяких не хочу. Воно, звичайно, заманливо, але перед чеснотою все порох і суєта.
Підніміть мені повіки: не бачу!
Звичайно, прілгнул трохи; да ж не прілгнувші ані слова ніяка мова.
Я тебе породив, я тебе і вб’ю!
Ні, хто вже кулак, тому не розігнутися в долоню.
Як не дурні слова дурня, а іноді бувають вони достатні, щоб збентежити розумної людини.
Нічого немає сердитее всякого роду департаментів, полків, канцелярій і, словом, будь-якого роду посадових станів. Тепер уже всякої приватна людина вважає в особі своєму ображеним все суспільство.
Дитину охрестили, причому він заплакав і зробив таку гримасу, наче передчував, що буде титулярний радник.
Газета може втратити репутацію. Якщо всякий почне писати, що у нього втік ніс, то … І так уже говорять, що друкується багато невідповідностей і неправдивих чуток.
Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі!
Один там тільки і є порядна людина: прокурор; та й той, якщо сказати правду, свиня.
Архітектура – теж літопис життя: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.
Якого горя не забирає час?
Вітчизна є те, що шукає душа наша, що миліше для неї всього. Вітчизна моя – ти.
Звертатися з словом потрібно чесно. Воно є вищий подарунок Бога людині.
Замість того щоб строго судити своє минуле, набагато краще бути невблаганним до своїх занять справжнім.
